А Н Н О Т А Ц І Я

       Проблема дитячого дорожньо-транспортного травматизму з кожним роком стає гострішою. Серед причин аварій за участю малолітніх пішоходів – низький рівень знань дітьми правил дорожнього руху та нехтування правилами безпечної поведінки на дорозі. В методичній розробці дана загальна характеристика вимог законодавства України про безпеку дорожнього руху та здійснення перевезень організованих груп дітей, а також узагальненні навчальні матеріали з дотримання дітьми правил дорожнього руху. Рекомендовано керівникам гуртків з правил дорожнього руху, заступникам директора з виховної роботи, педагогам-організаторам та класним керівникам з метою навчання дітей правилам дорожнього руху та проведення виховних заходів в школах та позашкільних закладах.

Автор Короп Н.І., керівник гуртка Юний інспектор руху

З М І С Т

I. Вступ. Безпека на дорозі – безпека життя

II. Нормативна документація керівник гуртка Юний інспектор руху
1.Витяг із Закону України «Про дорожній рух»
2. Порядок узгодження з Державтоінспекцією перевезення організованих груп

III. Історія організації дорожнього руху в світі та Україні
1.Вік візків і возі
2.Автомобіль учора й сьогодні
3.Автомобілі та їх регулювання
4.Перші перевізники

IV. Безпека дорожнього рухи
Дорожні знаки, їх класифікація та призначення
Сигнали світлофора і регулювальника
Правила переходу вулиць і доріг
Перехід дороги при русі групами по вулиці
5. Перехід на залізничних шляхах
6. Правила безпечної поведінки дітей на дорозі, подвір’ї, у транспорті
7. Рух групами дітей і людей по вулицях і дорогах
8. Безпека велосипедиста. Основні права й обов’язки велосипедистів 

 
V. Висновок. Необхідність інформаційно-просвітницької роботи щодо безпечної поведінки на дорогах 

 
VI .Джерела використаної літератури

I. Вступ. Безпека на дорозі – безпека життя»

      Із року в рік в нашій країні збільшується кількість автомобільного ряду. Швидкий розвиток автомобільного транспорту, збільшення інтенсивності руху висуває серйозне завдання – забезпечення безпеки руху пішоходів. Отже, сучасний етап розвитку незалежної держави України потребує подальшого укріплення правопорядку та забезпечення безпеки дорожнього руху. В попередженні дорожньо-транспортних пригод з дітьми важливу роль відіграє робота шкіл і позашкільних закладів по роз’ясненню дітям правил дорожнього руху, прививаючи при цьому навички дисциплінарної поведінки на вулицях та дорогах. Виховання організованості на вулицях, дорогах, в громадському транспорті має бути невід’ємною частиною всього навчально-виховного процесу. Засвоєнні в дитинстві правила поведінки з роками стають нормою життя, а їх дотримання – постійною потребою людини. Для того, щоб отримані в школі знання перетворилися в сталі навички і норми поведінки, необхідна систематичні тренування в їх дотриманні, а це можливо лише в процесі активної діяльності дітей в позаурочний час. Саме з цією метою в позашкільному закладі має працює гурток «Юний інспектор руху», вихованцями якого можуть бути школярі різних шкіл міста, віком від 10 до 18 років. Профілактика дитячого травматизму, формування теоретичних та практичних навичок знань правил дорожнього руху, ведення їх пропаганди та надання першої допомоги постраждалому при дорожньо-транспортній пригоді, ось основна мета роботи педагога-позашкільника, вчителя школи, батьків та інспектора ДАІ. Зміст занять спрямований на вирішення триєдиного завдання: «Знати. Вірити. Діяти»:

ЗНАТИ способи безпечної поведінки в умовах дорожнього руху;

ВІРИТИ, що ці знання допоможуть убезпечити життя;

ДІЯТИ на дорозі відповідально задля збереження власного життя та життя інших людей. Тільки спільними зусиллями можна досягти успіху – зберегти здоров’я та життя дитини. Про те як допомогти дитині поринути у світ безпеки дорожнього руху, бути його учасником і необхідно вміло орієнтуватися в хащах дорожніх знаків.

II.НОРМАТИВНА ДОКУМЕНТАЦІЯ КЕРІВНИКА ГУРТКА. 1. Витяг із Закону України «Про дорожній рух»

1. Витяг із Закону України «Про дорожній рух» 

     Цей Закон визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища.

Розділ I

Загальні положення

Стаття 1. Завдання Закону України про дорожній рух

     Закон регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об'єднань).

Стаття 2. Законодавство про дорожній рух

Законодавство про дорожній рух складається з цього Закону та актів законодавства України, що видаються відповідно до нього.

Стаття 3. Державне управління у сфері дорожнього руху

      Державне управління у сфері дорожнього руху та його безпеки здійснюється Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноваженими на це центральними органами виконавчої влади, органами виконавчої влади в Автономній Республіці Крим, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування. Забезпечення безпеки дорожнього руху в Україні покладається на відповідний підрозділ Міністерства внутрішніх справ України.

Розділ III

Права та обов’язки учасників дорожнього руху

Стаття 14. Учасники дорожнього руху

     Учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.

     Учасники дорожнього руху мають право на: 

• безпечні умови дорожнього руху, на відшкодування збитків, 
• завданих внаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, 
• вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки руху; 
• вивчення норм і правил дорожнього руху; 
• своєчасне забезпечення екстреною медичною допомогою; 

     Учасник дорожнього руху може оскаржити дію працівника відповідних підрозділів Міністерства внутрішніх справ України, що забезпечують безпеку дорожнього руху, військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України у разі порушення з його боку чинного законодавства.

     Учасники дорожнього руху зобов'язані: 

• знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; 
• створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; 
• виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух; 
• не створювати перешкод для проїзду спеціалізованого санітарного транспорту бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги, який рухається з включеними проблисковим маячком та спеціальним звуковим сигналом 

Стаття 15. Основні положення щодо допуску до керування транспортними засобами

     Кожний громадянин, який досяг визначеного цим Законом віку, не має медичних протипоказань та пройшов повний курс навчання за відповідними програмами, може в установленому порядку отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії.

     Право на керування транспортними засобами відповідної категорії може бути надано: 

мототранспортними засобами і мотоколясками (категорії A1, A) - особам, які досягли 16-річного віку; 

• автомобілями, колісними тракторами, самохідними машинами, сільськогосподарською технікою, іншими механізмами, які експлуатуються на вулично-дорожній мережі, всіх типів (категорії B1, B, C1, C, T), за винятком автобусів, трамваїв і тролейбусів, - особам, які досягли 18-річного віку; 
• автомобілями з причепами або напівпричепами (категорії BE, C1E, CE), а також призначеними для перевезення великогабаритних, великовагових і небезпечних вантажів, - особам, які досягли 19-річного віку; 
• автобусами, трамваями і тролейбусами (категорії D1, D, D1E, DE, T) - особам, які досягли 21-річного віку. 

     Перелік медичних протипоказань (захворювань і вад), за наявності яких особа не може бути допущена до керування відповідними транспортними засобами, визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.

     Особа, яка бажає отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії чи типу, зобов'язана пройти медичний огляд, підготовку або перепідготовку відповідно до типової навчальної програми, успішно скласти теоретичний і практичний іспити. Порядок підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів ( 487-2009-п ) визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 16. Основні права та обов'язки водія транспортного засобу

Водій має право: 

• керувати транспортним засобом і перевозити пасажирів або вантажі на дорогах, вулицях та в інших місцях, де рух транспорту не заборонено у встановленому порядку; 
• довіряти у встановленому порядку право користування і розпорядження приватним транспортним засобом іншій особі, яка має відповідне право на керування; 
• знати причину зупинки транспортного засобу посадовою особою державного органу, яка здійснює нагляд за дорожнім рухом, а також прізвище і посаду цієї особи; 
• відступати від вимог цього розділу Закону в умовах дії непереборної сили або коли іншими засобами неможливо запобігти власній загибелі чи каліцтву громадян; 
• на відшкодування витрат у разі надання транспортного засобу працівникам міліції та охорони здоров'я у випадках, передбачених цим Законом; 
• на відшкодування збитків, завданих внаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки руху; 
• одержувати необхідну допомогу від посадових осіб, організацій, що беруть участь у забезпеченні безпеки дорожнього руху. 

Водій зобов'язаний: 

• мати при собі та на вимогу працівників міліції, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, ліцензійну картку на автомобільний транспортний засіб у разі надання послуг з перевезення пасажирів і небезпечних вантажів; 
• виконувати розпорядження працівників міліції, а водії військових транспортних засобів - посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, що даються в межах їх компетенції, передбаченої чинним законодавством, Правилами дорожнього руху та іншими нормативними актами; 
• вживати всіх можливих заходів до забезпечення безпечних умов для пересування найбільш уразливих учасників дорожнього руху - дітей, інвалідів, велосипедистів і людей похилого віку;не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів; 
• перевірити перед вирушенням у дорогу технічний стан транспортного засобу та стежити за ним у дорозі; 
• своєчасно подавати транспортний засіб, що підлягає обов'язковому технічному контролю, на такий контроль; 
• під час руху на автомобілі, обладнаному ременями безпеки, бути пристебнутим, а на мотоциклі - в застебнутому мотошоломі; 
• надавати переважне право для проїзду транспортним засобам із включеними синіми або червоними проблисковими маячками та спеціальними звуковими сигналами; 
• сплатити збір за першу реєстрацію транспортного засобу згідно з Податковим кодексом 
• надавати переважне право руху пішоходу, який знаходиться на пішохідній доріжці (зебрі). У цьому разі водій зобов'язаний надати можливість пішоходу безпечно перейти дорогу, вулицю; 
• вживати заходів щодо збереження чистоти автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів та смуги відчуження, у тому числі з боку пасажирів. 

Надавати транспортний засіб:

• а) працівникам міліції та охорони здоров'я для доставки у найближчий медичний заклад осіб, які потребують невідкладної медичної допомоги, а водії військових транспортних засобів також і посадовим особам Військової служби правопорядку у Збройних Силах України

2. Порядок узгодження з Державтоінспекцією перевезення організованих груп дітей

     Замовник послуг на перевезення організованих груп дітей зобов'язаний:

до початку поїздки скласти у трьох примірниках список групи дітей;

допускати до поїздки дітей, які зазначені у списках і не мають протипоказань для далеких поїздок за станом здоров'я, що підтверджується відповідною довідкою лікаря;

призначити для кожної групи з десяти дітей керівника, відповідального за супроводження їх під час поїздки, а для групи з 30 і більше дітей - медичного працівника та провести інструктаж з правил поведінки і техніки безпеки.

     До початку перевезення організованих груп дітей замовник послуг і перевізник:

1) визначають маршрут перевезення організованих груп дітей, як правило, такий, за яким уже здійснюються регулярні перевезення;

2) встановлюють зупинки автобуса:

• технічні - одна на перші 50 кілометрів і не менше однієї - на кожні наступні 100 кілометрів маршруту;
• для відпочинку - на п'ять хвилин через кожну годину руху і на 30 хвилин - через кожні п'ять годин руху (допускається поєднання 30-хвилинного відпочинку з перервою на обід);
• для приймання їжі – через три-п'ять годин руху;
• для ночівлі;

3) складають схему маршруту та встановлюють розклад руху.

     Автомобільний перевізник не пізніше ніж за три робочих дні до запланованого перевезення організованої групи дітей повідомляє територіальному підрозділу Державтоінспекції про дату здійснення кожного такого перевезення, подає йому на узгодження схему маршруту та розклад руху автобусів. Схема маршруту та розклад руху оформляються у трьох примірниках. Працівник Державтоінспекції на усіх примірниках схеми маршруту і розкладу руху робить відмітку про погодження схеми маршруту та розклад руху, проставляючи дату погодження посаду, звання та особистий підпис. Один примірник схеми маршруту і розкладу руху видається водію, інші зберігаються у замовника послуг та перевізника.

     Умови за яких здійснюється перевезення організованих груп дітей

До перевезення організованих груп дітей допускається перевізник який має Ліцензію на перевезення пасажирів.

Крім цього, автобус який буде задіяний до перевезення організованих груп дітей повинен мати ліцензійну картку та в установленому порядку пройти обов’язковий технічний контроль транспортного засобу і бути визнаним технічно справним.

Максимальна кількість дітей для перевезення автобусом не повинна перевищувати кількості місць для сидіння, визначеної технічною характеристикою та реєстраційними документами транспортного засобу. Перевезення організованих груп дітей здійснюються тільки у світлу пору доби і за сприятливих погодних умов.

Рух колони автобусів з організованими групами дітей здійснюється відповідно до Правил дорожнього руху.

Організовані групи дітей повинні перевозитися досвідченими водіями, які мають стаж керування транспортним засобом не менш як п'ять років.

На маршрут, що виходить за межі населеного пункту та протяжність якого становить понад 250 кілометрів, повинні направлятися два водії.

Перевезення організованих груп дітей колоною з п'яти і більше автобусів здійснюється за умови супроводу відповідними територіальними підрозділами Державтоінспекції.

     У разі настання несприятливих погодних і дорожніх умов, виходу з ладу автобуса, виникнення загрози безпеці руху, а також погіршення стану здоров'я водія необхідно припинити рух з повідомленням про це перевізника, який повинен вжити заходів для доставки дітей до кінцевого пункту маршруту, заміни автобуса, воді Вказана послуга є безкоштовною.

III. ІСТОРІЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ДОРОЖНЬОГО РУХУ У СВІТІ ТА В УКРАЇНІ. 1. Вік візків і возів

      Необхідність дотримання елементарного порядку руху виникло після закінчення того, як людина перестав задовольнятися пішим способом переміщення і пересів на кінь, і потім – з винаходом колеса – в візок. Правила дорожнього руху з'явилися давно. Іноді вони приймали досить курйозні форми,наприклад, був такий вимога, щоб попереду автомобіля мав бігти хлопчик, гучними криками що сповіщає наближення екіпажу, щоб добропорядні городяни не падали в непритомність від жаху у разі Донецькій залізниці рушійної з кошмарної швидкістю 12 верст за годину смердючого чудовиська. Виникаючі під час руху конфлікти між екіпажами і пішоходами сприяли необхідності здійснення нагляду і функцію контролю, деяких випадках й незвичні покарання злісних порушників. Відомо, наприклад, що у в Давньому Римі, де однією з засобів пересування були колісниці, тут вводили одностороннє рух, а й за дотриманням правил стежили спеціально виділені при цьому люди. З часом функції контролю за безпекою дорожнього руху держава була змушена прийняти. За часів правління на Русі Івана III (XV століття) були відомі загальні правила користування поштовими трактами, що дозволяло на перекладних конях досить швидко долати великі відстані. Першим в історії правителем, який ввів правила дорожнього руху, був Гай Юлій Цезар. Він видав закон, відповідно до якого жінки Риму не мали права керувати колісницями. Ще з січня 1618 року російський цар Петро І видав наказ про правила дорожнього руху. Ці правила обмежували швидкість їзди. Було введено правосторонній рух. Складова Правил дорожнього руху — дорожні знаки. Вони у своєму розвитку пройшли довгий шлях становлення та удосконалення — від верстових, кілометрових стовпів та попереджувального трикутника "Обережно, жаби!" до міжнародної стандартизації. Петро на початку своєї царювання видав прямою вказівкою про забезпечення безпеки дорожнього руху, у якому заборонив їздити без візників на конях. У розпорядженнях адміністрацій різних у кінці XVIII століття знаходимо такі вказівки: «станеться не скоро під'їхати до перехрестя, тоді їхати ще тихіше і дивитися в різні боки, щоб кому ушкодження не вчинити чи з ким не з'їхатися»; «на мости через річки карет не обганяти, а їхати, навпаки, порядно і нескоро». Конкретизація правил тривала й у ХІХ столітті. Безпека руху, свідчать документи, поступово ставало однією з основних функцій поліції. Видана 1883 р. «Інструкція городовим Московської поліції» вручалася кожному городовому, який мав би завжди мати її за собі і вони керуватися у діях. Обов’язками городових «щодо виконання порядку та безпеки на тротуарах, шляхах і бульварах» присвячені в Інструкції 30 параграфів з144-х. Приміром, в §44 наказано:«Спостерігати, щоб за їзді вулицями правлячі кіньми: а чи не їздили в перегонку»

Примітка:

а) не забороняється об'їжджати помірної тихохідних);

б) При спуску вниз, на перехрестях, так само як коли переходять вулицю стримувати коней;

в) поступалися дорогу хрещеним ходам, похоронним та інших процесій, які пройшли частинам військ та арештантським партіям, а за браку місця для проїзду зупинялися, доки проїдуть;

г) не їздили верхиневзнузданних;

д) взимку не їздили на санях без підрізів, що перешкоджають розкату (Примітка: правило це поширюється на селянські вози»).

      Зі стислого екскурсу до минулого стає зрозуміло, що пересування людей допомогою яких би коштів воно ні здійснювалося, потребує певних правилах. Оскільки є правила, то необхідний і той, хто стежив за дотриманням. Зі створенням в 1718 р. поліцейських органів контролю над дотриманням правил руху на Санкт-Петербурзі було покладено на поліцію. Слід зазначити, держава встановлювало як правила, а й кару право їх порушення. Ганна Іоаннівна наказувала їздити лише з загнузданих конях «із усіляким побоюванням і обережністю, струнко», неслухняних ж «бити батога і засилати на каторгу». Згодом правила дорожнього руху були кілька деталізовані. Нині, окрім регулювальника, найголовніший "командир" вуличного руху — світлофор. А його прототипом був семафор, вперше встановлений у Лондоні в 1868 році. 

     Перші електричні світлофори з'явилися в США в 1914 році. Вони мали всього два кольори — червоний і зелений, а до цього просто по черзі відкривалися-закривалися кольорові планшети — екрани. У Нью-Йорку в 1918-му, а в Москві в 1930 році встановлені перші триколірні світлофори. Тільки в 1891 році вперше в Україні, а саме в Одесі, з'явився автомобіль. У 1940 роціприйняті типові правила дорожнього руху. Вони змінювалися, доповнювалися, удосконалювалися кілька сотень раз. Виходячи з вимог міжнародних правил, враховуючи передовий досвід, 1 січня 2002 рокувведені нові "Правила дорожнього руху України". Вони обов'язкові для всіх учасників руху. Всесвітня організація охорони здоров'я вважає, що з десяти дорожніх пригод дев'ять відбувається з вини водіїв. Насамперед через перевищення швидкості, порушення безпечної дистанції, безпечного інтервалу, неуважність, сп'яніння, а також за безпечності пішоходів. На пішоходів — порушників дорожнього руху, накладають штрафи. А якщо це привело до дорожньо-транспортної пригоди, й кримінальну відповідальність? У Франції за перевищення швидкості поліцейський може випустити повітря з усіх коліс автомобіля. На Філіппінах винуватця порушення правил руху не тільки штрафують, але й у примусовому порядку відправляють на 4 години копати або чистити придорожні канави,. прибирати вулиці та сквери, фарбувати огорожі тощо. Упродовж XX ст. кількість автотранспорту у світі невпинно зростала й у 1998 році досягла 700 мільйонів одиниць. У 2010 році його буде вже мільярд.

2. Автомобіль учора й сьогодні

     Людина створювала не задоволення власного марнославства. Вона створила автомобілі, щоб їздити на них. Ще Леонардо так Вінчі сконструював гарбу із ручним управлінням. Втім, цей віз важко визначити автомобілем, адже ньому не було основного – джерела енергії. Спочатку джерелом, штовхаючим машину, став паровий двигун. Першість у його винаході зазвичай приписується ДжеймсуУатту, хто у 1769 році створив першу парову машину. Але перший паровий автомобіль все-таки зробив француз Киньо, причому, у тому ж 1769 року. Більш відомі конструкції постали пізніше: фаетон Тревитика (1803) і легковий автомобіль Ханкока (1822). А в 1873 створили перший паровий омнібус, прадід сьогоднішнього автобуса. Звісно, паровий двигун був далекий від ідеалу, й інженери усього світу шукали нові рішення. Мало далі - хтозна, але у 1806 року у Швейцарії в майстерні Ісаака деРивазо з'явилося транспортний засіб, який проїхав кілька метрів з допомогою двигуна внутрішнього згоряння (ДВС). Але така відстань нікого не задовольняло. Блискуча ідея спала на думку французу Ленуару. Він поєднав пари бензину з повітрям і використовував цю суміш як рушійну силу. Машина з ДВС його конструкції подолала відстань від Парижа до Жуенвиля ЛеПон. Николаус Отто удосконалив двигун Ленуара. У 1876 року він запатентував ДВС, у якому використовувалося стиснення бензино-повітряної суміші в камері згоряння чотиритактний робочий цикл. Але патент Отто скасували в 1896 року. Причиною стало звернення до суду спадкоємців іншого французького інженера,Бo де Роща, який ще 1862 року теоретично обґрунтував принцип чотирьохтактного двигуна. І після скасування цього патенту всі, хто побажав, могли виготовляти чотирьохтактні двигуни внутрішнього згоряння. Першим, хто створив справді легкий і компактний ДВС був Готліб Даймлер. Його одноциліндровий мотор обсягом 460куб.см. при 700 оборотах на хвилину мав неймовірну на той час потужність в 1,1 кВт (1,5 к.с.). У двигуна була цілком сучасну систему запалювання і карбюратор, що робив його придатним установки на колісний екіпаж. Такий триколісний екіпаж сконструював в 1885 року Карл Бенц, а сам Даймлер створив перший у світі мотоцикл. Цей «байк» масою 90 кг мав дерев'яні оковані колеса, дерев'яну ж раму розвивати швидкість 12 км/год. Та ідея побудувати автомобіль не залишила Даймлера й у 1886 року він вразив співвітчизників першим швидкісним чотирьохколесним автомобілем. Він розвивав фантастичну швидкість 18 км/год, що стало поштовхом до гонці потужностей та швидкостей, триваючої і з сьогодні. За короткий час потужність зросла до 45 кВт (60 к.с.). Це змусило відмовитися від ремінної передачі й автомобіль придбав сучасне компонування. Попереду розміщався двигун, з'єднаний зчепленням з коробкою передач, за ним карданний вал, диференціал з розподільником і жорстка задня вісь. Наприкінці 19 століття з'явилася й запалювання від магнето системи Боша. Деякі люблять жартувати, що гальма придумали боягузи. То це так чи ні, сьогодні вже не перевірити, але вже з 1900 року майже всі автомобілі мали дві незалежні гальмівних системи. Ніжне гальмо блокувало передні або задні колеса, а ручне гальмо мав допоміжну функцію. Говорячи про автомобіль, не оминути цього і колеса, що спочатку були сталевими і жорсткими. Від ударів не рятували найкращі ресори і амортизатори. Тому на згадуваній колесо одягали гумовий обруч, оберігає автомобіль та її пасажирів від дрібних нерівностей дороги. Великі ж найчастіше призводили до поломки автомобіля.
     Сьогодні прізвище одного провінційного шотландського ветеринара знає увесь світ. Саме він здогадався звернути до кола гумовий шланг, яким поливав свій газон, і вставити до нього клапан власного виготовлення. Те, що вдалося він наклеїв на колеса триколісного велосипеда свого сина. Ефект був дощенту разючий! Хлопчина легко обганяв всіх однолітків у дворі. А звали того ветеринара Джон Бойд Данлоп. Рік потому Данлоп отримав патент на винахід, проте крім задоволення від їзди, воно створювали що й чимало проблем. Шини не бажали триматися на колесах, а при пориві їх важко було б замінити. Втім, ці в основному цікавили автогонщиків. Однією з таких був француз Едуард Мішлен, котрий із своїм братом збирався автомобілем інших братів – Пежо, брати участь у автоперегонах Париж-Бордо-Париж. Мішлен розробив знімні ободи, які кріпляться на дисках з допомогою болтів. І хоча під час змагань братам довелося замінити проколоті шини 65 раз, переваги переважили. Згодом брати організували власну фабрику із виробництва пневматичних шин. Однак у 1914 року з'явилися практично сучасні колеса типу “Рейдж –Уітворт”. Щоправда, спочатку колеса кріпилися лише центральним гвинтом і тільки згодом їх почали кріпити трьома, чотирма чи п'ятьма гвинтами .А далі вже автомобіль розвивався поступово, без серйозних революцій. Рік у рік поліпшуються технічні характеристики, комфорт і безпека. Що чекає на нашій майбутньому? Однозначно, старий ДВС підійшов вже впритул до максимальному ККД, який тільки можна потім із нього вичавити. Тому рано чи пізно він поступиться своє місце електромотору. Але які були необхідно розробити недорогі й ефективні джерела.
      Поки що ми можемо спостерігати перехідний процес – дедалі більше автомобілів з гібридної силовий установкою. Серце гібридів усе ж – ДВС, але крутить він у постійному оптимальному режимі лише електрогенератор, і механічної через відкликання колесами немає. Не дивлячись певні втрати при перетвореннях енергії, все-таки досягається значна економія, адже ККД електромоторів впритул наближається до 100%. Поки почекаємо і спостерігати. Що буде!