Повернімося на початок сучасності, коли, як уже зазначалося вище, кількість автомобільного і гужового транспорту продовжувала зростати. Градоначальники розпорядилися про обмеження швидкості їзди спочатку до 12 верст за годину, а 1907 р. – до 20. Першими на Росії та Україні, хто з її появою автотранспорту відчув складності в пересуванні, були жителі великих міст: Москви, Петрограда з Києвом. Автомобілі і мотоцикли у містах не були рідкістю, і помітно знизили пропускну спроможність транспортних артерій і безпека руху. У 1908 р. «Московські відомості» писали: «У Санкт-Петербурзької поліції зроблено таке нововведення: чинам поліції що на деяких посадах більш жвавих рухом вулиць надано короткі білі палички для регулювання руху, і безпеки пішоходів. Постовий городовий у разі потреби зупинити екіпаж чи низку екіпажів піднімає тростину вгору. Усі візниці на цей знак – негайно й беззаперечно повинні зупинятися і продовжувати рух тоді, коли тростину буде опущене. Цьому підпорядковані у Петербурзі й вагоновожаті при електричному трамваї, шофери при автомобілях і велосипедисти». Надалі коротка біла тростину отримала смугасту забарвлення, щоб бути помітнішою. Так з'явилися перші регулювальники, які стояли на дорогах і рукою показували напрям руху. Потім їм видали сигнальні ліхтарі. Але вони не могли вирішити всіх проблем. Тому що транспортний потік протягом дня змінюється, і буває дуже напружений годинник руху.
На допомогу прийшов перший дорожній світлофор «одноокий» із ручним керуванням встановили у Лондоні у 1897 році. У XX столітті у Клівленді та Чикаго у світлофорах уже було по два кольори: червоний і зелений, а в 1918 році у Нью-Йорку було встановлено трикольоровий. Лише у 1930 році світлофор з'явився у Москві. До 1920 року не існувало автоматичних світлофорів. У 1927 році дві люди запатентували «автоматичного регулювальника». На перехрестях були встановлені перші світлофори, щоб упорядкувати рух транспорту. Один з світлофорів, винайдений Гарі Хау з Йельського університету, був встановлений в Нью-Хейвені, штат Коннектикут, в квітні 1928 року. Цей механізм, що працював за допомогою тиску, указував напрямок руху на дорогах. Машина, під'їжджаючи до такого покажчика, давала сигнал в сигнальну будку, і звідти виходила команда включити для машини, що під'їхала, вирішуючий сигнал. Цей тип світлофора, але тільки тепер уже із застосуванням світлового сигналу існує і в наші дні. Чарльз Адлер в 1928 році також винайшов регулятор дорожнього руху, в якому використовувався мікрофон для подачі сигналу в сигнальну будку. Водій, побачивши червоне світло, дме в ріжок. Мікрофон передає звук в сигнальну будку, звідти поступає у відповідь сигнал змінити колір світлофора.
У наші дні існують різні види дорожніх регуляторів, які теж реагують на звук для перемикання світлофора. Через велике розповсюдження світлофорів у світі у 1968 році була прийнята «Конвенція про дорожні знаки і сигнали» з єдиним для усіх країн розміщенням: червоний, жовтий, зелений. Сьогодення вимагає нововведення. У Києві поетапно вводиться в дію автоматизована система диспетчерського керуванняміським пасажирським транспортом — АСДК МПТ. Кожна транспортна одиниця буде оснащена приладом супутникової навігаційної системи, приладом керування і відображення інформації. А ще задіяна система відео нагляду, яка дозволяє одержувати оперативні дані з усіх крупних транспортних вузлів столиці і попереджати створення пробок.У червні 1998 року у Києві з'явився ідеальний інспектор —електронно-оптичний прилад, що контролює рух на автошляхах. Протягом секунди «інспектор» робить два фотознімки, на яких фіксується будь-яке порушення, а водій-порушник, одержує ці знімки поштою разом із квитанцією про штраф. Цей «інспектор» може замінити вісім інспекторів ДАІ. На цьому експерименти не закінчуються. Ми чекаємо на інноваційні методи та прийоми керування дорожнього руху, що допомагало б забезпечити дорожню безпеку.
Комментариев нет:
Отправить комментарий