А Н Н О Т А Ц І Я

       Проблема дитячого дорожньо-транспортного травматизму з кожним роком стає гострішою. Серед причин аварій за участю малолітніх пішоходів – низький рівень знань дітьми правил дорожнього руху та нехтування правилами безпечної поведінки на дорозі. В методичній розробці дана загальна характеристика вимог законодавства України про безпеку дорожнього руху та здійснення перевезень організованих груп дітей, а також узагальненні навчальні матеріали з дотримання дітьми правил дорожнього руху. Рекомендовано керівникам гуртків з правил дорожнього руху, заступникам директора з виховної роботи, педагогам-організаторам та класним керівникам з метою навчання дітей правилам дорожнього руху та проведення виховних заходів в школах та позашкільних закладах.

Автор Короп Н.І., керівник гуртка Юний інспектор руху

З М І С Т

I. Вступ. Безпека на дорозі – безпека життя

II. Нормативна документація керівник гуртка Юний інспектор руху
1.Витяг із Закону України «Про дорожній рух»
2. Порядок узгодження з Державтоінспекцією перевезення організованих груп

III. Історія організації дорожнього руху в світі та Україні
1.Вік візків і возі
2.Автомобіль учора й сьогодні
3.Автомобілі та їх регулювання
4.Перші перевізники

IV. Безпека дорожнього рухи
Дорожні знаки, їх класифікація та призначення
Сигнали світлофора і регулювальника
Правила переходу вулиць і доріг
Перехід дороги при русі групами по вулиці
5. Перехід на залізничних шляхах
6. Правила безпечної поведінки дітей на дорозі, подвір’ї, у транспорті
7. Рух групами дітей і людей по вулицях і дорогах
8. Безпека велосипедиста. Основні права й обов’язки велосипедистів 

 
V. Висновок. Необхідність інформаційно-просвітницької роботи щодо безпечної поведінки на дорогах 

 
VI .Джерела використаної літератури

I. Вступ. Безпека на дорозі – безпека життя»

      Із року в рік в нашій країні збільшується кількість автомобільного ряду. Швидкий розвиток автомобільного транспорту, збільшення інтенсивності руху висуває серйозне завдання – забезпечення безпеки руху пішоходів. Отже, сучасний етап розвитку незалежної держави України потребує подальшого укріплення правопорядку та забезпечення безпеки дорожнього руху. В попередженні дорожньо-транспортних пригод з дітьми важливу роль відіграє робота шкіл і позашкільних закладів по роз’ясненню дітям правил дорожнього руху, прививаючи при цьому навички дисциплінарної поведінки на вулицях та дорогах. Виховання організованості на вулицях, дорогах, в громадському транспорті має бути невід’ємною частиною всього навчально-виховного процесу. Засвоєнні в дитинстві правила поведінки з роками стають нормою життя, а їх дотримання – постійною потребою людини. Для того, щоб отримані в школі знання перетворилися в сталі навички і норми поведінки, необхідна систематичні тренування в їх дотриманні, а це можливо лише в процесі активної діяльності дітей в позаурочний час. Саме з цією метою в позашкільному закладі має працює гурток «Юний інспектор руху», вихованцями якого можуть бути школярі різних шкіл міста, віком від 10 до 18 років. Профілактика дитячого травматизму, формування теоретичних та практичних навичок знань правил дорожнього руху, ведення їх пропаганди та надання першої допомоги постраждалому при дорожньо-транспортній пригоді, ось основна мета роботи педагога-позашкільника, вчителя школи, батьків та інспектора ДАІ. Зміст занять спрямований на вирішення триєдиного завдання: «Знати. Вірити. Діяти»:

ЗНАТИ способи безпечної поведінки в умовах дорожнього руху;

ВІРИТИ, що ці знання допоможуть убезпечити життя;

ДІЯТИ на дорозі відповідально задля збереження власного життя та життя інших людей. Тільки спільними зусиллями можна досягти успіху – зберегти здоров’я та життя дитини. Про те як допомогти дитині поринути у світ безпеки дорожнього руху, бути його учасником і необхідно вміло орієнтуватися в хащах дорожніх знаків.

II.НОРМАТИВНА ДОКУМЕНТАЦІЯ КЕРІВНИКА ГУРТКА. 1. Витяг із Закону України «Про дорожній рух»

1. Витяг із Закону України «Про дорожній рух» 

     Цей Закон визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища.

Розділ I

Загальні положення

Стаття 1. Завдання Закону України про дорожній рух

     Закон регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об'єднань).

Стаття 2. Законодавство про дорожній рух

Законодавство про дорожній рух складається з цього Закону та актів законодавства України, що видаються відповідно до нього.

Стаття 3. Державне управління у сфері дорожнього руху

      Державне управління у сфері дорожнього руху та його безпеки здійснюється Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноваженими на це центральними органами виконавчої влади, органами виконавчої влади в Автономній Республіці Крим, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування. Забезпечення безпеки дорожнього руху в Україні покладається на відповідний підрозділ Міністерства внутрішніх справ України.

Розділ III

Права та обов’язки учасників дорожнього руху

Стаття 14. Учасники дорожнього руху

     Учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.

     Учасники дорожнього руху мають право на: 

• безпечні умови дорожнього руху, на відшкодування збитків, 
• завданих внаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, 
• вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки руху; 
• вивчення норм і правил дорожнього руху; 
• своєчасне забезпечення екстреною медичною допомогою; 

     Учасник дорожнього руху може оскаржити дію працівника відповідних підрозділів Міністерства внутрішніх справ України, що забезпечують безпеку дорожнього руху, військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України у разі порушення з його боку чинного законодавства.

     Учасники дорожнього руху зобов'язані: 

• знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; 
• створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; 
• виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух; 
• не створювати перешкод для проїзду спеціалізованого санітарного транспорту бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги, який рухається з включеними проблисковим маячком та спеціальним звуковим сигналом 

Стаття 15. Основні положення щодо допуску до керування транспортними засобами

     Кожний громадянин, який досяг визначеного цим Законом віку, не має медичних протипоказань та пройшов повний курс навчання за відповідними програмами, може в установленому порядку отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії.

     Право на керування транспортними засобами відповідної категорії може бути надано: 

мототранспортними засобами і мотоколясками (категорії A1, A) - особам, які досягли 16-річного віку; 

• автомобілями, колісними тракторами, самохідними машинами, сільськогосподарською технікою, іншими механізмами, які експлуатуються на вулично-дорожній мережі, всіх типів (категорії B1, B, C1, C, T), за винятком автобусів, трамваїв і тролейбусів, - особам, які досягли 18-річного віку; 
• автомобілями з причепами або напівпричепами (категорії BE, C1E, CE), а також призначеними для перевезення великогабаритних, великовагових і небезпечних вантажів, - особам, які досягли 19-річного віку; 
• автобусами, трамваями і тролейбусами (категорії D1, D, D1E, DE, T) - особам, які досягли 21-річного віку. 

     Перелік медичних протипоказань (захворювань і вад), за наявності яких особа не може бути допущена до керування відповідними транспортними засобами, визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.

     Особа, яка бажає отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії чи типу, зобов'язана пройти медичний огляд, підготовку або перепідготовку відповідно до типової навчальної програми, успішно скласти теоретичний і практичний іспити. Порядок підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів ( 487-2009-п ) визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 16. Основні права та обов'язки водія транспортного засобу

Водій має право: 

• керувати транспортним засобом і перевозити пасажирів або вантажі на дорогах, вулицях та в інших місцях, де рух транспорту не заборонено у встановленому порядку; 
• довіряти у встановленому порядку право користування і розпорядження приватним транспортним засобом іншій особі, яка має відповідне право на керування; 
• знати причину зупинки транспортного засобу посадовою особою державного органу, яка здійснює нагляд за дорожнім рухом, а також прізвище і посаду цієї особи; 
• відступати від вимог цього розділу Закону в умовах дії непереборної сили або коли іншими засобами неможливо запобігти власній загибелі чи каліцтву громадян; 
• на відшкодування витрат у разі надання транспортного засобу працівникам міліції та охорони здоров'я у випадках, передбачених цим Законом; 
• на відшкодування збитків, завданих внаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки руху; 
• одержувати необхідну допомогу від посадових осіб, організацій, що беруть участь у забезпеченні безпеки дорожнього руху. 

Водій зобов'язаний: 

• мати при собі та на вимогу працівників міліції, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, ліцензійну картку на автомобільний транспортний засіб у разі надання послуг з перевезення пасажирів і небезпечних вантажів; 
• виконувати розпорядження працівників міліції, а водії військових транспортних засобів - посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, що даються в межах їх компетенції, передбаченої чинним законодавством, Правилами дорожнього руху та іншими нормативними актами; 
• вживати всіх можливих заходів до забезпечення безпечних умов для пересування найбільш уразливих учасників дорожнього руху - дітей, інвалідів, велосипедистів і людей похилого віку;не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів; 
• перевірити перед вирушенням у дорогу технічний стан транспортного засобу та стежити за ним у дорозі; 
• своєчасно подавати транспортний засіб, що підлягає обов'язковому технічному контролю, на такий контроль; 
• під час руху на автомобілі, обладнаному ременями безпеки, бути пристебнутим, а на мотоциклі - в застебнутому мотошоломі; 
• надавати переважне право для проїзду транспортним засобам із включеними синіми або червоними проблисковими маячками та спеціальними звуковими сигналами; 
• сплатити збір за першу реєстрацію транспортного засобу згідно з Податковим кодексом 
• надавати переважне право руху пішоходу, який знаходиться на пішохідній доріжці (зебрі). У цьому разі водій зобов'язаний надати можливість пішоходу безпечно перейти дорогу, вулицю; 
• вживати заходів щодо збереження чистоти автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів та смуги відчуження, у тому числі з боку пасажирів. 

Надавати транспортний засіб:

• а) працівникам міліції та охорони здоров'я для доставки у найближчий медичний заклад осіб, які потребують невідкладної медичної допомоги, а водії військових транспортних засобів також і посадовим особам Військової служби правопорядку у Збройних Силах України

2. Порядок узгодження з Державтоінспекцією перевезення організованих груп дітей

     Замовник послуг на перевезення організованих груп дітей зобов'язаний:

до початку поїздки скласти у трьох примірниках список групи дітей;

допускати до поїздки дітей, які зазначені у списках і не мають протипоказань для далеких поїздок за станом здоров'я, що підтверджується відповідною довідкою лікаря;

призначити для кожної групи з десяти дітей керівника, відповідального за супроводження їх під час поїздки, а для групи з 30 і більше дітей - медичного працівника та провести інструктаж з правил поведінки і техніки безпеки.

     До початку перевезення організованих груп дітей замовник послуг і перевізник:

1) визначають маршрут перевезення організованих груп дітей, як правило, такий, за яким уже здійснюються регулярні перевезення;

2) встановлюють зупинки автобуса:

• технічні - одна на перші 50 кілометрів і не менше однієї - на кожні наступні 100 кілометрів маршруту;
• для відпочинку - на п'ять хвилин через кожну годину руху і на 30 хвилин - через кожні п'ять годин руху (допускається поєднання 30-хвилинного відпочинку з перервою на обід);
• для приймання їжі – через три-п'ять годин руху;
• для ночівлі;

3) складають схему маршруту та встановлюють розклад руху.

     Автомобільний перевізник не пізніше ніж за три робочих дні до запланованого перевезення організованої групи дітей повідомляє територіальному підрозділу Державтоінспекції про дату здійснення кожного такого перевезення, подає йому на узгодження схему маршруту та розклад руху автобусів. Схема маршруту та розклад руху оформляються у трьох примірниках. Працівник Державтоінспекції на усіх примірниках схеми маршруту і розкладу руху робить відмітку про погодження схеми маршруту та розклад руху, проставляючи дату погодження посаду, звання та особистий підпис. Один примірник схеми маршруту і розкладу руху видається водію, інші зберігаються у замовника послуг та перевізника.

     Умови за яких здійснюється перевезення організованих груп дітей

До перевезення організованих груп дітей допускається перевізник який має Ліцензію на перевезення пасажирів.

Крім цього, автобус який буде задіяний до перевезення організованих груп дітей повинен мати ліцензійну картку та в установленому порядку пройти обов’язковий технічний контроль транспортного засобу і бути визнаним технічно справним.

Максимальна кількість дітей для перевезення автобусом не повинна перевищувати кількості місць для сидіння, визначеної технічною характеристикою та реєстраційними документами транспортного засобу. Перевезення організованих груп дітей здійснюються тільки у світлу пору доби і за сприятливих погодних умов.

Рух колони автобусів з організованими групами дітей здійснюється відповідно до Правил дорожнього руху.

Організовані групи дітей повинні перевозитися досвідченими водіями, які мають стаж керування транспортним засобом не менш як п'ять років.

На маршрут, що виходить за межі населеного пункту та протяжність якого становить понад 250 кілометрів, повинні направлятися два водії.

Перевезення організованих груп дітей колоною з п'яти і більше автобусів здійснюється за умови супроводу відповідними територіальними підрозділами Державтоінспекції.

     У разі настання несприятливих погодних і дорожніх умов, виходу з ладу автобуса, виникнення загрози безпеці руху, а також погіршення стану здоров'я водія необхідно припинити рух з повідомленням про це перевізника, який повинен вжити заходів для доставки дітей до кінцевого пункту маршруту, заміни автобуса, воді Вказана послуга є безкоштовною.

III. ІСТОРІЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ДОРОЖНЬОГО РУХУ У СВІТІ ТА В УКРАЇНІ. 1. Вік візків і возів

      Необхідність дотримання елементарного порядку руху виникло після закінчення того, як людина перестав задовольнятися пішим способом переміщення і пересів на кінь, і потім – з винаходом колеса – в візок. Правила дорожнього руху з'явилися давно. Іноді вони приймали досить курйозні форми,наприклад, був такий вимога, щоб попереду автомобіля мав бігти хлопчик, гучними криками що сповіщає наближення екіпажу, щоб добропорядні городяни не падали в непритомність від жаху у разі Донецькій залізниці рушійної з кошмарної швидкістю 12 верст за годину смердючого чудовиська. Виникаючі під час руху конфлікти між екіпажами і пішоходами сприяли необхідності здійснення нагляду і функцію контролю, деяких випадках й незвичні покарання злісних порушників. Відомо, наприклад, що у в Давньому Римі, де однією з засобів пересування були колісниці, тут вводили одностороннє рух, а й за дотриманням правил стежили спеціально виділені при цьому люди. З часом функції контролю за безпекою дорожнього руху держава була змушена прийняти. За часів правління на Русі Івана III (XV століття) були відомі загальні правила користування поштовими трактами, що дозволяло на перекладних конях досить швидко долати великі відстані. Першим в історії правителем, який ввів правила дорожнього руху, був Гай Юлій Цезар. Він видав закон, відповідно до якого жінки Риму не мали права керувати колісницями. Ще з січня 1618 року російський цар Петро І видав наказ про правила дорожнього руху. Ці правила обмежували швидкість їзди. Було введено правосторонній рух. Складова Правил дорожнього руху — дорожні знаки. Вони у своєму розвитку пройшли довгий шлях становлення та удосконалення — від верстових, кілометрових стовпів та попереджувального трикутника "Обережно, жаби!" до міжнародної стандартизації. Петро на початку своєї царювання видав прямою вказівкою про забезпечення безпеки дорожнього руху, у якому заборонив їздити без візників на конях. У розпорядженнях адміністрацій різних у кінці XVIII століття знаходимо такі вказівки: «станеться не скоро під'їхати до перехрестя, тоді їхати ще тихіше і дивитися в різні боки, щоб кому ушкодження не вчинити чи з ким не з'їхатися»; «на мости через річки карет не обганяти, а їхати, навпаки, порядно і нескоро». Конкретизація правил тривала й у ХІХ столітті. Безпека руху, свідчать документи, поступово ставало однією з основних функцій поліції. Видана 1883 р. «Інструкція городовим Московської поліції» вручалася кожному городовому, який мав би завжди мати її за собі і вони керуватися у діях. Обов’язками городових «щодо виконання порядку та безпеки на тротуарах, шляхах і бульварах» присвячені в Інструкції 30 параграфів з144-х. Приміром, в §44 наказано:«Спостерігати, щоб за їзді вулицями правлячі кіньми: а чи не їздили в перегонку»

Примітка:

а) не забороняється об'їжджати помірної тихохідних);

б) При спуску вниз, на перехрестях, так само як коли переходять вулицю стримувати коней;

в) поступалися дорогу хрещеним ходам, похоронним та інших процесій, які пройшли частинам військ та арештантським партіям, а за браку місця для проїзду зупинялися, доки проїдуть;

г) не їздили верхиневзнузданних;

д) взимку не їздили на санях без підрізів, що перешкоджають розкату (Примітка: правило це поширюється на селянські вози»).

      Зі стислого екскурсу до минулого стає зрозуміло, що пересування людей допомогою яких би коштів воно ні здійснювалося, потребує певних правилах. Оскільки є правила, то необхідний і той, хто стежив за дотриманням. Зі створенням в 1718 р. поліцейських органів контролю над дотриманням правил руху на Санкт-Петербурзі було покладено на поліцію. Слід зазначити, держава встановлювало як правила, а й кару право їх порушення. Ганна Іоаннівна наказувала їздити лише з загнузданих конях «із усіляким побоюванням і обережністю, струнко», неслухняних ж «бити батога і засилати на каторгу». Згодом правила дорожнього руху були кілька деталізовані. Нині, окрім регулювальника, найголовніший "командир" вуличного руху — світлофор. А його прототипом був семафор, вперше встановлений у Лондоні в 1868 році. 

     Перші електричні світлофори з'явилися в США в 1914 році. Вони мали всього два кольори — червоний і зелений, а до цього просто по черзі відкривалися-закривалися кольорові планшети — екрани. У Нью-Йорку в 1918-му, а в Москві в 1930 році встановлені перші триколірні світлофори. Тільки в 1891 році вперше в Україні, а саме в Одесі, з'явився автомобіль. У 1940 роціприйняті типові правила дорожнього руху. Вони змінювалися, доповнювалися, удосконалювалися кілька сотень раз. Виходячи з вимог міжнародних правил, враховуючи передовий досвід, 1 січня 2002 рокувведені нові "Правила дорожнього руху України". Вони обов'язкові для всіх учасників руху. Всесвітня організація охорони здоров'я вважає, що з десяти дорожніх пригод дев'ять відбувається з вини водіїв. Насамперед через перевищення швидкості, порушення безпечної дистанції, безпечного інтервалу, неуважність, сп'яніння, а також за безпечності пішоходів. На пішоходів — порушників дорожнього руху, накладають штрафи. А якщо це привело до дорожньо-транспортної пригоди, й кримінальну відповідальність? У Франції за перевищення швидкості поліцейський може випустити повітря з усіх коліс автомобіля. На Філіппінах винуватця порушення правил руху не тільки штрафують, але й у примусовому порядку відправляють на 4 години копати або чистити придорожні канави,. прибирати вулиці та сквери, фарбувати огорожі тощо. Упродовж XX ст. кількість автотранспорту у світі невпинно зростала й у 1998 році досягла 700 мільйонів одиниць. У 2010 році його буде вже мільярд.

2. Автомобіль учора й сьогодні

     Людина створювала не задоволення власного марнославства. Вона створила автомобілі, щоб їздити на них. Ще Леонардо так Вінчі сконструював гарбу із ручним управлінням. Втім, цей віз важко визначити автомобілем, адже ньому не було основного – джерела енергії. Спочатку джерелом, штовхаючим машину, став паровий двигун. Першість у його винаході зазвичай приписується ДжеймсуУатту, хто у 1769 році створив першу парову машину. Але перший паровий автомобіль все-таки зробив француз Киньо, причому, у тому ж 1769 року. Більш відомі конструкції постали пізніше: фаетон Тревитика (1803) і легковий автомобіль Ханкока (1822). А в 1873 створили перший паровий омнібус, прадід сьогоднішнього автобуса. Звісно, паровий двигун був далекий від ідеалу, й інженери усього світу шукали нові рішення. Мало далі - хтозна, але у 1806 року у Швейцарії в майстерні Ісаака деРивазо з'явилося транспортний засіб, який проїхав кілька метрів з допомогою двигуна внутрішнього згоряння (ДВС). Але така відстань нікого не задовольняло. Блискуча ідея спала на думку французу Ленуару. Він поєднав пари бензину з повітрям і використовував цю суміш як рушійну силу. Машина з ДВС його конструкції подолала відстань від Парижа до Жуенвиля ЛеПон. Николаус Отто удосконалив двигун Ленуара. У 1876 року він запатентував ДВС, у якому використовувалося стиснення бензино-повітряної суміші в камері згоряння чотиритактний робочий цикл. Але патент Отто скасували в 1896 року. Причиною стало звернення до суду спадкоємців іншого французького інженера,Бo де Роща, який ще 1862 року теоретично обґрунтував принцип чотирьохтактного двигуна. І після скасування цього патенту всі, хто побажав, могли виготовляти чотирьохтактні двигуни внутрішнього згоряння. Першим, хто створив справді легкий і компактний ДВС був Готліб Даймлер. Його одноциліндровий мотор обсягом 460куб.см. при 700 оборотах на хвилину мав неймовірну на той час потужність в 1,1 кВт (1,5 к.с.). У двигуна була цілком сучасну систему запалювання і карбюратор, що робив його придатним установки на колісний екіпаж. Такий триколісний екіпаж сконструював в 1885 року Карл Бенц, а сам Даймлер створив перший у світі мотоцикл. Цей «байк» масою 90 кг мав дерев'яні оковані колеса, дерев'яну ж раму розвивати швидкість 12 км/год. Та ідея побудувати автомобіль не залишила Даймлера й у 1886 року він вразив співвітчизників першим швидкісним чотирьохколесним автомобілем. Він розвивав фантастичну швидкість 18 км/год, що стало поштовхом до гонці потужностей та швидкостей, триваючої і з сьогодні. За короткий час потужність зросла до 45 кВт (60 к.с.). Це змусило відмовитися від ремінної передачі й автомобіль придбав сучасне компонування. Попереду розміщався двигун, з'єднаний зчепленням з коробкою передач, за ним карданний вал, диференціал з розподільником і жорстка задня вісь. Наприкінці 19 століття з'явилася й запалювання від магнето системи Боша. Деякі люблять жартувати, що гальма придумали боягузи. То це так чи ні, сьогодні вже не перевірити, але вже з 1900 року майже всі автомобілі мали дві незалежні гальмівних системи. Ніжне гальмо блокувало передні або задні колеса, а ручне гальмо мав допоміжну функцію. Говорячи про автомобіль, не оминути цього і колеса, що спочатку були сталевими і жорсткими. Від ударів не рятували найкращі ресори і амортизатори. Тому на згадуваній колесо одягали гумовий обруч, оберігає автомобіль та її пасажирів від дрібних нерівностей дороги. Великі ж найчастіше призводили до поломки автомобіля.
     Сьогодні прізвище одного провінційного шотландського ветеринара знає увесь світ. Саме він здогадався звернути до кола гумовий шланг, яким поливав свій газон, і вставити до нього клапан власного виготовлення. Те, що вдалося він наклеїв на колеса триколісного велосипеда свого сина. Ефект був дощенту разючий! Хлопчина легко обганяв всіх однолітків у дворі. А звали того ветеринара Джон Бойд Данлоп. Рік потому Данлоп отримав патент на винахід, проте крім задоволення від їзди, воно створювали що й чимало проблем. Шини не бажали триматися на колесах, а при пориві їх важко було б замінити. Втім, ці в основному цікавили автогонщиків. Однією з таких був француз Едуард Мішлен, котрий із своїм братом збирався автомобілем інших братів – Пежо, брати участь у автоперегонах Париж-Бордо-Париж. Мішлен розробив знімні ободи, які кріпляться на дисках з допомогою болтів. І хоча під час змагань братам довелося замінити проколоті шини 65 раз, переваги переважили. Згодом брати організували власну фабрику із виробництва пневматичних шин. Однак у 1914 року з'явилися практично сучасні колеса типу “Рейдж –Уітворт”. Щоправда, спочатку колеса кріпилися лише центральним гвинтом і тільки згодом їх почали кріпити трьома, чотирма чи п'ятьма гвинтами .А далі вже автомобіль розвивався поступово, без серйозних революцій. Рік у рік поліпшуються технічні характеристики, комфорт і безпека. Що чекає на нашій майбутньому? Однозначно, старий ДВС підійшов вже впритул до максимальному ККД, який тільки можна потім із нього вичавити. Тому рано чи пізно він поступиться своє місце електромотору. Але які були необхідно розробити недорогі й ефективні джерела.
      Поки що ми можемо спостерігати перехідний процес – дедалі більше автомобілів з гібридної силовий установкою. Серце гібридів усе ж – ДВС, але крутить він у постійному оптимальному режимі лише електрогенератор, і механічної через відкликання колесами немає. Не дивлячись певні втрати при перетвореннях енергії, все-таки досягається значна економія, адже ККД електромоторів впритул наближається до 100%. Поки почекаємо і спостерігати. Що буде!

3. Автомобілі та їх регулювання

       Повернімося на початок сучасності, коли, як уже зазначалося вище, кількість автомобільного і гужового транспорту продовжувала зростати. Градоначальники розпорядилися про обмеження швидкості їзди спочатку до 12 верст за годину, а 1907 р. – до 20. Першими на Росії та Україні, хто з її появою автотранспорту відчув складності в пересуванні, були жителі великих міст: Москви, Петрограда з Києвом. Автомобілі і мотоцикли у містах не були рідкістю, і помітно знизили пропускну спроможність транспортних артерій і безпека руху. У 1908 р. «Московські відомості» писали: «У Санкт-Петербурзької поліції зроблено таке нововведення: чинам поліції що на деяких посадах більш жвавих рухом вулиць надано короткі білі палички для регулювання руху, і безпеки пішоходів. Постовий городовий у разі потреби зупинити екіпаж чи низку екіпажів піднімає тростину вгору. Усі візниці на цей знак – негайно й беззаперечно повинні зупинятися і продовжувати рух тоді, коли тростину буде опущене. Цьому підпорядковані у Петербурзі й вагоновожаті при електричному трамваї, шофери при автомобілях і велосипедисти». Надалі коротка біла тростину отримала смугасту забарвлення, щоб бути помітнішою. Так з'явилися перші регулювальники, які стояли на дорогах і рукою показували напрям руху. Потім їм видали сигнальні ліхтарі. Але вони не могли вирішити всіх проблем. Тому що транспортний потік протягом дня змінюється, і буває дуже напружений годинник руху. 

       На допомогу прийшов перший дорожній світлофор «одноокий» із ручним керуванням встановили у Лондоні у 1897 році. У XX столітті у Клівленді та Чикаго у світлофорах уже було по два кольори: червоний і зелений, а в 1918 році у Нью-Йорку було встановлено трикольоровий. Лише у 1930 році світлофор з'явився у Москві. До 1920 року не існувало автоматичних світлофорів. У 1927 році дві люди запатентували «автоматичного регулювальника». На перехрестях були встановлені перші світлофори, щоб упорядкувати рух транспорту. Один з світлофорів, винайдений Гарі Хау з Йельського університету, був встановлений в Нью-Хейвені, штат Коннектикут, в квітні 1928 року. Цей механізм, що працював за допомогою тиску, указував напрямок руху на дорогах. Машина, під'їжджаючи до такого покажчика, давала сигнал в сигнальну будку, і звідти виходила команда включити для машини, що під'їхала, вирішуючий сигнал. Цей тип світлофора, але тільки тепер уже із застосуванням світлового сигналу існує і в наші дні. Чарльз Адлер в 1928 році також винайшов регулятор дорожнього руху, в якому використовувався мікрофон для подачі сигналу в сигнальну будку. Водій, побачивши червоне світло, дме в ріжок. Мікрофон передає звук в сигнальну будку, звідти поступає у відповідь сигнал змінити колір світлофора. 

       У наші дні існують різні види дорожніх регуляторів, які теж реагують на звук для перемикання світлофора. Через велике розповсюдження світлофорів у світі у 1968 році була прийнята «Конвенція про дорожні знаки і сигнали» з єдиним для усіх країн розміщенням: червоний, жовтий, зелений. Сьогодення вимагає нововведення. У Києві поетапно вводиться в дію автоматизована система диспетчерського керуванняміським пасажирським транспортом — АСДК МПТ. Кожна транспортна одиниця буде оснащена приладом супутникової навігаційної системи, приладом керування і відображення інформації. А ще задіяна система відео нагляду, яка дозволяє одержувати оперативні дані з усіх крупних транспортних вузлів столиці і попереджати створення пробок.У червні 1998 року у Києві з'явився ідеальний інспектор —електронно-оптичний прилад, що контролює рух на автошляхах. Протягом секунди «інспектор» робить два фотознімки, на яких фіксується будь-яке порушення, а водій-порушник, одержує ці знімки поштою разом із квитанцією про штраф. Цей «інспектор» може замінити вісім інспекторів ДАІ. На цьому експерименти не закінчуються. Ми чекаємо на інноваційні методи та прийоми керування дорожнього руху, що допомагало б забезпечити дорожню безпеку.

4. Перші перевізники

       Досвід складання правління у Росії був. Стосувалося це і правил візників, тобто осіб із, займалися приватним візництвом - сучасні таксі, зазвичай у власному екіпажі чи санях, запряжених конем. Але кожна губернія для цієї групи учасників дорожнього руху виробляла власні правила, втім, вони скидалися один на одну немов рідних братів, оскільки основним у тих правилах були тарифи, якими з візників слід було брати гроші за право заняття їх нелегкою працею. Природно, правила регламентували порядок видачі номерних знаків, обов'язки візників, встановлювали штрафи порушення правил візництва і розцінки на перевезення пасажирів у денний і нічний час, і окремо – від вокзалів, театрів, і клубів. За вимогою поліції, візники були зобов'язані безплатно перевозити нездатних ходити хворих чи п'яних й тіла померлих, і навіть возити воду на пожежа – за винагороду із засобів міського пожежного комітету. 

       Перевізниками могли стати лише раніше не засуджені особи, мали здорових коней, чисті й міцні екіпажі і «пристойну» упряж. Вони були носити уніформу: чорну капелюх чи шапку, чорний чи темний каптан і номерний знак на поясі синього кольору.

IV. БЕЗПЕКА ДОРОЖНЬОГО РУХУ. 1. Дорожні знаки, їх класифікація, призначення

    «Правила дорожнього руху відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.» Згідно закону регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів та дорожніх знаків.»

     На своєму шляху у школу, магазин, театр, на стадіон — всюди ви зустрічаєте дорожні знаки. Вони пофарбовані у яскраві кольори і видні здалеку. Багато з них вам добре відома. Дорожні знаки виконують ту ж службу, що й світлофори, лінії розмітки проїзної частини вулиць і доріг. «Правила дорожнього руху відповідно до Закону України «Про дорожній рух встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України». Вони допомагають регулювати і організовувати рух потоків машин і людей. Згідно Закону регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогоюдорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів та дорожніх знаків . 3наки полегшують роботу водіїв, допомагають їм і пішоходам правильно орієнтуватися у складній обстановці дорожнього руху. Водії добре знають значення дорожніх знаків і вміло ними користуються. Основні знаки також повинні добре знати велосипедисти і пішоходи, так як вони також являються учасниками дорожнього руху.

      Дорожні знаки мають властивість бути постійними, тимчасовими і зі змінною інформацією. Вони розрізняються як за формою, так і за пофарбуванням. На них нанесені різні малюнки, для того щоб швидше визначити їхнє призначення.

      Дорожні знаки складаються із 7 груп:

• Попереджувальні знаки - інформують водіїв та пішоходів про наближення до небезпечної ділянки дороги та характер небезпек; їх встановлюють на певній відстані від місця небезпеки так, щоб вони були добре видні. Форма більшості знаків — трикутник білого кольору з червоним обводом. 
• Знаки пріоритету – дають право на першочерговість проїзду перехрестя або вузьких ділянок доріг; 
• Заборонні знаки – забороняють або скасовують певні обмеження в русі водіїв та пішоходів. Вони мають в основному форму кола білого кольору з червоним обводом. Але бувають також ці знаки, пофарбовані у червоний чи блакитний колір. 
• Інформаційно-вказівні знаки – задають ритм руху, несуть інформацію про розташування територій, доріг, пунктів, де діють спеціальні правила. Ці знаки мають форму квадрата чи прямокутника з малюнками і написами на зеленому, блакитному чи жовтому фоні. 
• Наказові знаки – інформують про обов’язкові напрямки руху, дозволяють певним категоріям рух по проїзній частині. Ці знаки виключно круглої форми і блакитного кольору. 
• Знаки сервісу – надають повну інформацію про розташування об’єктів обслуговування, тобто допомагають водіям і пішоходам орієнтуватися в дорозі, наприклад сповіщають про місце відпочинку, заправні станції, медичні пункти, місця руху тощо. Вони мають форму прямокутника і пофарбовані у блакитний колір. 
• Таблички до дорожніх знаків (знаки додаткової інформації) - уточнюють або обмежують дію знаків, разом з якими вони встановлені. Вони допомагають впорядкувати рух потоків транспортних засобів чи уточнити, посилити дії знаків. 

     Принципи встановлення дорожніх знаків.Як правило, усі дорожні знаки встановлюють на правому боці вулиці чи дороги лицем назустріч руху, щоб водії і пішоходи їх добре бачили. У великих містах і на всіх головних магістралях встановлюють знаки з підсвіткою (всередині них поміщені електричні лампочки), їх добре видно у темряві. Знаки також часто покривають спеціальною світло відбивною плівкою. При освітленні фарами автомобілів, що наближаються, вони починають світитися, і водій добре їх розрізняє ввечері.У всіх семи групах міститься багато різних знаків..

      При вивчені групи знаків дорожнього руху педагогу необхідно звертати особливу увагу дітей на :

• Форму знаків, їх колір; 
• Місце встановлення, зону дії знака; 
• Схожість ззовні та різницю в значенні певних видів знаків. 

     Заняття мають відрізнятися від учбової діяльності в закладі. Вони повинні носити ігровий характер, надати можливість вихованцю можливість вільно спілкуватися один з одним, бути не просто слухачем, а учасником дорожнього руху на занятті. Тому під час вивчення розділу «Дорожні знаки» , в залежності від вікової категорії дітей, можна використовувати такі форми занять як: тренінг, гра-подорож, диспут,конференція, КВН та інші. Знайомлячись з новими напрямками діяльності дорожнього простору або закріплюючи вивчених матеріал, необхідно не забувати про постійне використання новітніх технологій. Створюючи комп’ютерні програми, тести, макети можна легко і швидко переконатися у якості знань вивченого матеріалу.

2. Сигнали світлофора і регулювальника

     Для регулювання дорожнього руху служать світлофори, які встановлюють на перехрестях, пішохідних переходах та в інших місцях пожвавленого руху. Слухаючись сигналів світлофорів пішоходи переходять вулиці та перехрестя, не заважаючи один одному і не ризикуючи потрапити під машину. Сигнали світлофорів допомагають водіям уникати зіткнень та інших нещасних випадків. Якщо для забезпечення безпеки руху на перехрестях встановлений світлофор, то в цьому випадку перехрестя називаютьсярегульованими. На регульованих перехрестях є свої особливості переходу через дорогу.

      Світлофор - в перекладі з латинської «несучий світло» («Форос» - нести).

   Світлофори бувають транспортні і пішохідні. До транспортних світлофорів відносяться світлофори з вертикальним і горизонтальним розташуванням сигналів, реверсивні, для регулювання руху трамваїв та інших маршрутних транспортних засобів, для регулювання руху через залізничні переїзди, для позначення нерегульованих перехресть і пішохідних переходів. Є світлофори для регулювання руху велосипедистів.

    Світлофор регулює рух за допомогою колірних сигналів: червоного, жовтого і зеленого. Червоний і жовтий сигнали світлофора - забороняють. Рух пішоходів при їх роботі категорично заборонено. Зелений сигнал - дозволяє рух, але не гарантує безпеки переходу, тому, перш ніж вийти на проїжджу частину, треба переконатися в безпеці переходу (подивитися наліво і направо).

    Пішохідні світлофори. Для пішоходів призначені світлофори двоколірної сигналізації: червоний силует, що стоїть людини - забороняє перехід, зелений силует людини, що йде - дозволяє рух. Слід звернутиувагу дітей на те, що по зеленому сигналу світлофора транспортні засоби не тільки рухаються прямо, але і виконують лівий і правий повороти. У цьому випадку вони зобов'язані пропустити пішоходів. Але обережність завжди потрібна!

     Нерегульовані перехрестя

     Слід звернути увагу учнів, що перехрестя - це місце перетину доріг на одному рівні, де відбувається перетин шляхів транспорту і пішоходів. Але крім перетину в прямому напрямку, тут транспортні засоби повертають направо і наліво, розгортаються в зворотному напрямку. І якщо повороти, розвороти транспортних засобів не завжди пов'язані з взаємним перетином шляхів, то з перетином шляхів руху пішоходів вони пов'язані завжди.

     Найпоширеніше порушення на регульованих перехрестях - перехід проїжджої частини по заборонних сигналах. Чому? Відповідь на це питання знаходиться як в області психології, так і в області виховання. Саме на ці моменти, ймовірно, і повинен звернути особливу увагу педагог.

    

     Окремо слід сказати про зелений миготливому сигналі світлофора. Він хоч і дозволяє рух через проїзну частину дороги, але дітям слід рекомендувати не робити цього. По-перше, тому що він інформує про закінчення часу дії зеленого сигналу, то створює атмосферу квапливості. А це, як відомо, на дорозі становить небезпеку. По-друге, пішохід може не помітити момент початку мигання, і опинитися на проїжджій частині під час зміни зеленого сигналу на жовтий, що ще сильніше підштовхне його до поспіху.

     Жовтий миготливий сигнал не обмежує час для дій пішохода і на відміну від звичайного жовтого сигналу, що забороняє рух, дозволяє його. Однак не можна забувати, що жовтий миготливий сигнал інформує про наявність нерегульованого перехрестя або пішохідного переходу і він попереджає про небезпеку.

 

     Треба постаратися зафіксувати в свідомості учнів, що існує відмінність у світлофорах для транспорту і для пішоходів, що пішоходи повинні в першу чергу підкорятися сигналам світлофорів, що працюють для пішоходів.

      Регулювальник і його сигнали.

  На перехрестях вулиць і доріг рух транспортних засобів і пішоходів часто регулюєтьсярегулювальником. Регулювальник, спостерігаючи за потоком автомобілів, автобусів, тролейбусів, сам вирішує, кого пропустити в першу чергу, щоб не створювати їх накопичення. Він віддає накази жестами рук чи за допомогою спеціального жезла. У цьому випадку усі водії і пішоходи підкоряються тільки сигналам регулювальника. Тому їх треба добре знати і пам'ятати. Кожний його жест, кожне положення його корпуса відносно водіїв і пішоходів відповідає якомусь сигналу світлофора. Якщо при працюючому світлофорі на перехрестя вийде регулювальник, то всі учасники руху — водії автомобілів і пішоходи — повинні підкорятися тільки його жестам, незалежно від сигналів світлофора.

      Діти рідко бачать регулювальника в дії. Тому розповідь про сигнали регулювальника слід обов'язково супроводжувати практичним показом цих сигналів. Кращий варіант – співпраця педагогів та працівників ДАІ.

 

     Місце регулювальника - в центрі перехрестя. Сигналами регулювальника є положення його корпуса і рук. Для кращої видимості сигналів часто застосовується жезл з білими і чорними смугами або диск з червоним сигналом - світловідбивачем.

     Сигналів регулювальника всього чотири:

• Регулювальник обернений до пішоходів боком, руки витягнуті в сторони або опущені. Пішоходам дозволяється перетинати проїжджу частину.
• Регулювальник витягнув праву руку вперед. Пішоходам дозволяється перетинати проїжджу частину за спиною регулювальника. Але тим, до кого він стоїть грудьми, переходити вулицю можна.
• Регулювальник обернений до пішоходів грудьми або спиною, руки витягнуті в сторони або опущені. Рух пішоходів забороняється.
• Регулювальник підняв руку вгору. Це попереджувальний сигнал, рух транспорту і пішоходів забороняється.
• Регулювальник може подавати жестами і руками і інші сигнали, зрозумілі пішоходам і водіям.

     Для того, щоб у дитини сформувалися навички безпечної поведінки на дорогах, вона повинна не тільки знати Правила дорожнього руху, дотримуватись їх, але й уміти передбачити поведінку інших учасників дорожнього руху, виконувати дії, виходячи з власної безпеки.

3. Правила переходу вулиць і доріг

      Вулиці переходять по підземних чи надземних переходах, по пішохідних переходах типу «зебра» чи там, де встановлений вказівний знак «Пішохідний перехід». Якщо місце переходу не вказано, проїзну частину перетинають на перехрестях по лініях продовження тротуарів чи узбіччя. При переході вулиці треба спочатку подивитися ліворуч, у бік транспортних засобів, що наближаються, а дійшовши до середини, зупинитися, потім подивитися праворуч, і якщо шлях вільний, то можна закінчити перехід. Якщо ви не встигли перейти вулицю, то зупиніться на острівці безпеки, а якщо його немає, то на середині проїзної частини (на лінії, що розділяє транспортні потоки протилежних напрямків). Якщо вулиця маєодносторонній рух, то при переході її весь час дивляться в той бік, звідки рухаються транспортні засоби. На вулицях і дорогах, де рух регулюється, треба уважно стежити за сигналами світлофора чи регулювальника, за сигналами пішохідного світлофора, а при наближенні транспортного засобу, що має спеціальне пофарбування і подає спеціальний звуковий сигнал і (чи) світловий миготливий сигнал червоного чи синього кольору, негайно звільнити проїзну частину. Переходити проїзну частину можна тільки при зеленому сигналі світлофора та при жесті регулювальника, який дозволяє перехід чи зеленому світлі пішохідного переходу. При червоному сигналі світлофора, заборонному жесті регулювальника, та червоному сигналі пішохідного світлофора переходити вулицю забороняється. Жовте світло світлофора попереджає про зміну сигналів світлофора і забороняє рух як водіям, так і пішоходам. Пішоходи, які не встигли перейти вулицю, повинні закінчити перехід або зупинитися на середині вулиці.

    Перетинання проїзної частини по пішохідному переходу на регульованому перехресті, безумовно, зручніше і простіше, ніж по нерегульованому пішохідному переходу. Однак при цьому слід мати на увазі, що зелений сигнал світлофора тільки дозволяє перехід проїжджої частини, але не гарантує безпеку пішохода.

     Правила переходу на регульованому перехресті

• Зупинись на краю тротуару , щоб уважно оглянути проїжджу частину.
• Дочекайся зеленого сигналу світлофора.
• Переконайся, що всі транспортні засоби ліворуч і праворуч зупинилися і пропускають пішоходів.
• Зверни увагу на транспорт, який повертає.
• Переходь під прямим кутом до тротуару, а не навскіс.
• Якщо при підході до середини проїжджої частини загорівся жовтий сигнал, зупинись. - Стояти на середині проїзної частини треба, не роблячи кроків ні вперед, ні назад. Стеж за проїжджаючими транспортними засобами праворуч і ліворуч.
• Закінчуй перехід, тільки переконавшись, що знову горить зелений сигнал, і транспортні засоби праворуч стоять.
• Якщо жовтий сигнал загорівся на другій половині шляху, то треба закінчити перехід, уважно спостерігаючи за транспортними засобами праворуч.

     Правила переходу на нерегульованому перехресті.

• Зупинись на краю тротуару.
• Визнач, в яких напрямках рухаються транспортні засоби. Чи не наближається транспорт, який повертає в сторону пішохода.
• Пропусти весь наближається транспорт.
• Переконавшись, що транспорт, який повертає пропускає пішоходів, можна почати перехід.
• Розраховуй час переходу так, щоб перетнути проїжджу частину за один прийом.
• Іди швидким, але спокійним кроком, спостерігаючи за дорожньою обстановкою зліва.
• Дійшовши до середини, обов'язково подивися направо. Якщо транспортних засобів можна закінчити перехід.

    Характерною відмінністю нерегульованого перехрестя від регульованого є те, що тут особливо велика особиста відповідальність пішохода за вибір моменту перетину проїжджої частини. Самі вимоги правил переходу діти зазвичай запам'ятовують добре. Головна увага педагога повинна бути спрямована на те, щоб діти виконували ці вимоги усвідомлено. Їм треба переконливо показати, що наслідком порушення пішоходом правил переходу є те, що реальну небезпеку він усвідомлює лише в момент здійснення переходу. Порушник починає кидатися, робить крок вперед, назад і, як правило, створює аварійну обстановку.

         Де ще можна переходити дорогу.

     При наявності підземного або наземного пішохідного переходу перетинання проїзної частини по наземному шляху категорично заборонено. Саме на цьому важливому практичному моменті і слід зосередити увагу дітей.

      Набагато складніше пояснити правила переходу проїжджої частини дороги, якщо в зоні видимості відсутня перехід або перехрестя, так як даний вид перетину проїжджої частини є найнебезпечнішим і складним, який потребує від пішохода непростих і відповідальних рішень щодо вибору місця і моменту переходу. Від правильності прийнятих рішень залежить не тільки особиста безпека пішохода, але й безпеку інших учасників руху. Дуже часто водіям та пішоходам приходить на допомогу в регулюванні дорожнього руху працівник ДАІ – регулювальник.

4. Перехід дороги при русі групами по вулиці

    А як переходити вулицю, дорогу, якщо йдете групою? Потрібно дотримуватись усіх відомих вам правил переходу вулиці: регульоване перехрестя переходити на зелене світло світлофора чи відповідний жест регулювальника.

      Регулювальник затримає рух транспорту, поки ви не перейдете проїзну частину. 

• Починаючи перехід, подивіться ліворуч, дійшовши до середини — праворуч. 
• Ідіть спокійно, не відволікайтеся. На пішохідному переході, як і на тротуарі, дотримуйтеся правої сторони, щоб не заважати іншим. 
• Особливо уважним треба бути при переході через нерегульоване перехрестя. Переходять перехрестя по пішохідному переходу, а якщо його немає, то по лінії продовження тротуарів. 
• Не затримуйтеся на проїзній частині, суворо виконуйте усі вказівки супроводжуючих.

5. Перехід на залізничних шляхах

     Наша країна вкрита густою мережею залізниць. З кожним роком швидкості руху поїздів зростають.

     Залізничні колії проходять через міста і села, перехрещуються з багатьма вулицями і дорогами, по яких ідуть пішоходи, рухаються транспортні засоби. Вони не огороджені і тому є великою небезпекою для пішоходів. Поїзд рухається з великою швидкістю. Якщо автомобіль одразу зупинити неможливо, то поїзд тим більше. Та й зупинити поїзд на повному ходу небезпечно — при різкому гальмуванні може статися катастрофа. Тому біля залізничних шляхів треба бути особливо обережним і уважним. Переходити і переїжджати на велосипеді через залізничне полотно треба у спеціально відведеному для цього місці. На багатьох станціях для переходу через колії споруджують мости чи прокладають під коліями тунелі. На тих станціях, де їх немає, пішоходи повинні переходити залізничні колії по настилах і там, де встановлені вказівники «Перехід через колії». Не можна переходити колії, коли видно поїзд, що наближається. Усім видам транспортних засобів, у тому числі й велосипедистам, перетинати залізничне полотнодозволяється тільки на залізничних переїздах. Вони бувають із шлагбаумами чи без них. У тих місцях, де рух поїздів і транспортних засобів особливо великий, встановлюють автоматичні шлагбауми. На таких переїздах є двосекційні горизонтальні мигаючі світлофори, де чергують залізничники. Підходячи до залізничного переїзду, пішоходи повинні уважно стежити за світловою і звуковою сигналізацією і вказів­ками чергового.

     При наближенні поїзда то в одній, то в другій секції світлофора загоряється червоне світло, одночасно подається звуковий сигнал. Шлагбаум закривається - рух забороняється . Після проходу поїзда шлагбаум відкриється і знову почнеться рух через переїзд. Не можна підлізати під закритий шлагбаум чи виходити і виїжджати на переїзд, коли шлагбаум починає закриватися. Переходити залізничні переїзди, на яких немає шлагбаумів і чергових, треба з особливою обережністю, переконавшись у тому, що не видно і не чути поїзда, який наближається. Коли пройшов один поїзд, не можна одразу ж поспішати на переїзд. Може йти ще й зустрічний состав. Дуже небезпечно ходити по насипу біля залізничного полотна. Під час руху по/pїзда з великою швидкістю потоки повітря можуть затягнути пішохода під колеса. Бувають випадки, коли діти граються на колії, ходять по рейках, а взимку катаються на санчатах і лижах із залізничного насипу. Це може призвести до нещасних випадків, оскільки, загравшись, легко не помітити поїзда, який наближається. Будьте особливо уважними біля залізничних колій!

6. Правила безпечної поведінки дітей на дорозі, подвір’ї, у транспорті

     Рух по вулицях і дорогах

     По вулицях і дорогах удень і вночі, у спеку й холод безперервним потоком рухаються транспортні засоби їдуть легкові й вантажні автомобілі, автобуси, тролейбуси, трамваї, мчать мотоцикли, котять велосипедисти. З кожним роком транспортних засобів стає все більше. Збільшується ін­тенсивність руху. Зараз на вулицях міст з'явилися нові швидкохідні автомобілі. Ростуть наші міста й селища, збільшується число пішоходів. Обстановка на вулицях і дорогах стає дедалі складнішою, особливо великий рух у години «пік»: вранці, коли дорослі поспішають на роботу, а діти йдуть до школи, і ввечері, коли всі повертаються з роботи, з навчання. У ці години пішоходи і водії повинні бути особливо уважні й обережні.

      Для зручності й безпеки руху машин і пішоходів у містах споруджують підземні переходи, а магістралі піднімають над вулицями, ведуть по транспортних естакадах чи виводять у підземні тунелі. У великих містах і на головних дорогах встановлюють світні чи світловідбивні дорожні знаки і вказівники. Одна з обов'язкових умов безпеки руху — знання і чітке виконання правил дорожнього руху — закону вулиць і доріг. У містах і селищах пішоходи ходять тільки по тротуарах чи пішохідних доріжках, дотримуючись правої сторони, щоб не заважати людям, які йдуть назустріч. На заміських вулицях люди ходять по узбіччях. По узбіччю треба йти назустріч автомобілям. Часто при роз'їзді на вузьких вулицях автомобілі виїжджають на узбіччя. Рухаючись по узбіччю назустріч автомобілю, пішохід завжди його побачить і поступиться дорогою. Якщо поряд з дорогою є пішохідна доріжка, то йдуть тільки по ній. Необхідно нагадати дітям, що пішохідні доріжки відмічають знаком «Пішохідна доріжка».

     Автобус, тролейбус, трамвай чекають тільки на посадочних майданчиках, а якщо їх немає, то на тротуарі чи узбіччі. Не можна влаштовувати ігри і кататися на ковзанах, лижах, санчатах на вулицях і дорогах. Для цього відводять спеціальні майданчики на подвір'ях, у парках. Порушуючи ці правила, винаражаєтесь на велику небезпеку.

7. Рух групами дітей і людей по вулицях і дорогах

     Школярі часто відвідують групами театри, музеї, виставки, влаштовують колективні походи. Як слід поводитись, якщо доведеться йти по вулиці чи дорозі групою? Передусім треба вишикуватися у ряд по два чоловіка. Вас супроводжуватимуть дорослі — педагог, батьки. У них повинні бути в руках червоні прапорці. Йти треба по тротуару кроком, дотримуючись правої сторони, зі строю не виходити, на ліву сторону не забігати, не заважати пішоходам. А якщо групою доведеться йти по дорозі і немає тротуару, немає пішохідної доріжки? Тоді треба йти по узбіччю назустріч автомобілям, автобусам, тролейбусам,дотримуючись особливої обережності. Але запам'ятайте, що по узбіччі групам дітей дозволяєтьсяходити тільки вдень, коли світло.

     Під час посадки у громадський транспорт дотримуйтесь організованості, не поспішайте, не штовхайтеся. Чекати трамвай, тролейбус, автобус треба на тротуарі чи на спеціально відведеному посадочному майданчику. Виходити з трамваю, автобуса, тролейбуса можна тільки при його повній зупинці. Тільки-но вийдете з трамваю, подивіться праворуч і переходьте на тротуар. Не зупиняйтеся на посадочному майданчику, інакше заважатимете тим, хто хоче сісти в трамвай.

8. Безпека велосипедиста. Основні права й обов’язки велосипедистів

     Правила руху велосипедистів

     Їздити на велосипеді по вулицях і дорогах можна тоді, коли дитині виповнилося 14 років. При цьому треба відмінно знати правила безпеки руху. Велосипедист, виїжджаючи на дорогу, стає, як і водій автомобіля, автобуса, тролейбуса, рівноправним учасником дорож­нього руху. У багато смуговому потоці машин він займає першу смугу, їде біля тротуару, на відстані не більше одного метра від нього чи краю проїзної частини дороги. Рухатися можна тільки в один ряд, один за одним. Виїжджати з крайньої правої смуги дозволяється лише для об'їзду чи обгону. При цьому треба попереджати водіїв, які їдуть ззаду, подавати сигнал повороту ліворуч — витягнути ліву руку вбік або праву зігнути у лікті вгору. Закінчивши об'їзд, велосипедист знову займає місце у правій крайній смузі. А як бути, коли треба повернути ліворуч чи зробити розворот, щоб поїхати у зворотньому напрямку? Треба пам'ятати, що лівий поворот чи розворот велосипедисту дозволяється робити, не сходячи з велосипеда тільки на перехрестях і в тому випадку, якщо він повертає з вулиці, де є одна смуга руху в даному напрямку і по ній не ходять трамваї. При цьому слід завжди пропускати зустрічні транспортні засоби. У всіх інших випадках, для того щоб зробити поворот ліворуч чи розворот, треба зійти з велосипеда і, тримаючи його за кермо, перейти через дорогу, дотримуючись правил руху для пішоходів. Особлива увага потрібна при переїзді нерегульованих перехресть. Велосипедист повинен керуватися попереджувальними знаками і правилом: на перехресті рівнозначних доріг завжди пропускати транспортні засоби, які наближаються справа, незалежно від напрямку його руху. Якщо на вулиці чи дорозі є велосипедна доріжка, позначена дорожнім знаком «Велосипедна доріжка», то їдуть тільки по ній. На нерегульованому перехресті велосипедної доріжки з дорогою всі велосипедисти повинні давати дорогу транспортним засобам, які рухаються по дорозі. Велосипедистам дозволяється: їздити по узбіччі дороги, не заважаючи при цьому пішоходам; перевозити вантаж за тієї умови, що він не заважатиме керувати машиною і не виступатиме більш ніж на півметра по довжині і ширині за габарити велосипеда. Якщо цих вимог не дотримуватися, керувати велосипедом буде важко. Крім того, за виступаючий предмет можуть зачепити інші транспортні засоби, а це може призвести до нещасного випадку

     Про технічні вимоги до велосипеда

    До велосипеда, як до будь-якого транспортного засобу, пред'являють технічні вимоги, які повинні забезпечувати безпеку руху: 

• Кожний велосипедист, як і будь-який водій, зобов'язаний добре знати будову своєї машини і постійно підтримувати її у хорошому технічному стані. 
• Виїжджати на вулицю на несправному велосипеді не можна. Перед поїздкою треба переконатися в тому, чи в порядку кермогальма і дзвінок. 
• Сидіння треба встановити по своєму зросту: при нижньому положенні педалі нога, яка опирається на неї, повинна бути трохи зігнута в коліні (але не витягнута), інакше буде важко керувати велосипедом. 
• Треба перевірити, як працюють ліхтарі спереду і ззаду. Ззаду повинен бути відбивач світла: адже, можливо, доведеться їхати, коли вже стемніє, а по дорозі рухаються машини, мотоцикли. Треба, щоб водії у темряві вчасно помітили велосипедиста. 
• Не катайтеся удвох на одномісному велосипеді. Це забороняється правилами дорожнього руху. 
• Не можна їздити на велосипеді, тримаючись за кермо однією рукою чи взагалі не тримаючись за нього. 
• Не чіпляйтеся за задній борт вантажного автомобіля, що їде. Адже варто машині загальмувати чи круто повернути, як велосипедист із силою вдариться об кузов 
• Завжди з великою обережністю об'їжджайте автомобіль, що стоїть біля тротуару. Водій автомобіля чи пасажир можуть раптово відчинити двері, вдарити вас, і ви ризикуєте втратити рівновагу, впасти. 

     Рух велосипедистів по групах

     Часто школярі збираються групами для поїздок на велосипедах, їх супроводжують старші. При русі у групі кожний велосипедист повинен бути особливо дисциплінованим і організованим, інакше можна підвести всіх. Про маршрут поїздки школярі повинні знати завчасно. Перед виїздом кожному треба ще раз уважно оглянути велосипед, переконатися в тому, що все гаразд. Бажано, щоб учасники поїздки були одягнені у світлий одяг. Тоді велосипедистів буде добре видно здалеку усім учасникам руху. У групі треба мати аптечку швидкої медичної допомоги. По дорозі та вулиці велосипедисти їдуть один за одним, на певній відстані один від одного. На проїзній частині вони займають праву смугу. Далі ніж на один метр від тротуару віддалятися не можна. Якщо є велосипедна доріжка, то їхати треба по ній. По велодоріжці можна рухатися у кілька рядів, наскільки дозволяє її ширина. Але коли назустріч їдуть велосипедисти, то їхати треба в один ряд, дотримуючись правої сторони. Один із старших, який супроводжує групу школярів, призначається керівником. Він їде попереду всіх, уважно стежить за дорогою, рухом по ній. На першій і останній машинах прикріплюють червоні прапорці, які добре видно здалеку. Якщо на шляху групі велосипедистів зустрічаються регульовані перехрестя, то переїжджати їх можна тільки на відповідний сигнал світлофора чи жест регулювальника. Під'їжджаючи до нерегульованого перехрестя, керівник групи повинен переконатися в тому, що в поперечному напрямку транспортних засобів немає, і тоді, піднявши руку чи прапорець, він пропускає всю колону, потім наздоганяє її і знову займає місце попереду. При переїзді нерегульованого перехрестя усі велосипедисти повинні бути особливо уважні і дисципліновані. Дорога, по якій їдуть велосипедисти, не завжди буває рівною — на ній завжди можуть зустрітися перешкоди. Той, хто очолює групу, помітивши це, попереджає того, хто їде за ним, а той подає сигнал наступному, і так по ланцюжку всі будуть-попереджені про небезпеку. Велосипедисти повинні бути дуже обережними при проїзді пішохідних переходів. Рух групи велосипедистів дозволяється тільки у світлий час доби.

     Порада: у поході через кожні дві години руху на велосипедах робити привал для відпочинку і розминки. Місце краще вибирати на галявині, біля джерела, віддалік від дороги. Якщо в колоні є вантаж, то його треба розподілити рівномірно між усіма.

V. ВИСНОВКИ. НЕОБХІДНІСТЬ ІНФОРМАЦІЙНО-ПРОСВІТНИЦЬКОЇ РОБОТИ ЩОДО БЕЗПЕЧНОЇ ПОВЕДІНКИ НА ДОРОГАХ

    Необхідність інформаційно-просвітницької роботи щодо безпечної поведінки на дорогах зумовлена високим показником смертності та травматизму серед дітей і молоді, які є найбільш уразливими учасниками дорожнього руху. Завданням превентивної освіти є формування здорової і безпечної поведінки. ЇЇ впровадження в Україні здійснюються з 1996 року, переважно через систему шкільної освіти. Навчальний заклад є інституцією, яка забезпечує масове охоплення дітей. Заняття гуртка, виховних заходів, уроків-пропаганди мають стати початком подальшої системної діяльності спрямованої на формування моделі безпечної поведінки та позитивного ставлення до вимог безпеки в учасників дорожнього руху. Філософською та теоретичною основою заняття є модель безпечного дорожнього середовища, так званий «Трикутник безпеки», яка широко використовується в країнах з високим рівнем безпеки дорожнього руху. Дорожнє середовище стане безпечним, якщо є можливість уникнути всіх факторів ризику дорожньої аварійності, що належать до груп: «дорога», «транспортний засіб» та «людина як учасник дорожнього руху». Усвідомлення власного місця у системі відносин «ЛЮДИНА–ДОРОГА–ТРАНСПОРТНИЙ ЗАСІБ» сприяє формуванню особистого ставлення дитини до себе як учасника дорожнього руху, до власної безпеки та безпеки інших. Модель безпечного дорожнього середовища, з якою вихованці знайомляться протягом не одного заняття, покликана в подальшому закласти основу культури поведінки на дорозі. Триєдина мета реалізується в процесі занять через використання єдиного інформаційного простору з урахуванням вікових та психологічних особливостей дітей 10-17 років. Окрім цього, в основу занять покладено принцип активності – дитина, в першу чергу, є носієм первинної інформації з теми і активним учасником пізнавального процесу; принцип зворотнього зв’язку – обговорення та обмін думками; принцип сумісної діяльності – взаємодія всіх учасників уроку; принцип актуалізації результатів навчання – використання на практиці отриманих знань.

    На кінець 3 року вихованці мають знати : 

• Дорожні знаки, їх значення у загальній системі організації дорожнього руху; 
• Правила встановлення знаків. Зону їх дії. Винятки, зумовлені ПДР; 
• Вимоги водія, пішохода, що наближається до ділянки дороги зі встановленим знаком; 
• Наслідки порушення вимог, введених установленим знаком. 

Список використаних джерел:

1. Братчук О. Правила дорожнього руху. Торсінг Плюс, 2005. - 64с.
2. Воронцова Т.В. Репік І.А. Основи безпеки життєдіяльності: Підручник для 8-го класу.-К.: Алатон, 2004 – 144с.
3. Воронцова Т.В. Пономаренко В.С. Основи здоровя. 8 клас: Посібник для вчителя.- К.: Алатон, 2008. – 112с.
4. Пляшечук В.І. Дорожня азбука. Видавництво Радянська школа, 1977.- 181
5. Правила дорожнього руху для дітей.-Торсінг плюс, 2009.- 64с.
6. Уткін В. Малюнки на дорогах . Розповідь про дороги і правила руху. Видавництво дитячої літератури «Веселка».- К.: 1986
7. http//test.edu.vn.ua.Методичні рекомендації з Правил дорожнього руху.